<< Главная страница

ВIд чуття при сутностI (уривок)



Категории Тарас Прохасько ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Йому постiйно снилася рiка. За всi рази вiн нарахував i записав кiлька сотень назв всього того, що було i вiдбувалося на обох берегах i у водi. Цi фрагменти були щоразу незмiнними, але швидкiсть течiï унеможливлювала роздивитися все. Памва лежав на лiжку, вкритий теплим лiжником, а на сусiдньому лiжковi — купа яблук. Вiн приïхав у гори, на мiсце, де жив колись його дiдо. У дитинствi нiколи тут не бував, а тепер намагався приïжджати якнайчастiше. Тут була порожня хата, сад, криниця. Йому треба обiрвати яблука, посортувати ïх — а на щеплених дiдом деревах було по декiлька сортiв. Памва натягнув на себе якийсь одяг, головне, щоб були кишенi, куди вiн, сидячи на деревi, складав яблука. Для нього все набувало якоïсь дивовижноï важливостi — позривати яблука, позбирати горiхи, позгрiбати листя, повиливати воду з бочки пiд дерева, позатикати мохом шпарини в стiнах, позалишати трохи найпiзнiших ягiд птахам. Важливо ще було бути впущеним у остаточнiсть, у кiнцевiсть. I бути перемерзлим, незграбним, немовним i терплячим. Один раз уявив собi — як сьогоднiшнiй день звучав би на фортепiано, якби всi вони — Памва, дерева, яблука, птахи, кроти, горiхи, трава, свiтло, холод — трималися на децi i клавiатурi. Або, якби принаймi поводити себе при фортепiано так, як вiн сьогоднi ходив, лазив, розтягався, падав, котився, нагинався, присiдав, пiдскакував, стулювався, видихав. Памва лежав i думав, як йому поєднати такi парадоксальнi речi: приємно лежати, приємна вовна, приємно ïсти яблуко, приємно не хотiти вставати, приємно залишатися, приємно, що тобi приємно... Памва все ж пiшов на поïзд. По дорозi зайшов на цвинтар, вiднiс на дiдову могилу пiзньоцвiти. Згадуючи дiда, щоразу пригадує й епiзод iз власного життя. На станцiï сильно пахло вином. У залi сидiло багато чоловiкiв та жiнок — везли вино на продаж. Памва закурив. Помiтивши жадiбнi погляди чоловiкiв, пригостив ïх останнiми своïми запасами. Тi налили йому вина. Говорили чужою мовою, але якось розумiли одне одного. Памвi хотiлося фортепiано, озвучити музику, що була в ньому. Принесли дитяче фортепiано, i вiн заграв на ньому. Подумав, що добре б запам'ятати теми п'єс, вони йому на завтра потрiбнi. У вагонi холодно. Памва перебирав вмiст своïх кишень — срiбнi перстенi, бурштиновий камiнець, перелiк справ на аркушику, що нагадує щоденниковий запис. Пiдiйшла наймолодша з його нових знайомих. Вiн подарував ïй бурштин. Потiм довго цiлувалися в тамбурi. Нарештi вiдсторонив дiвчину, дiстав з кишенi фотографiю i показав: жiнка в бiлому з дiвчинкою, далi, аж за озером, — мужчина в чорному вбраннi. Вiн наполягав, щоб композицiя фiльму була такою ж, як на знiмку: знiмати фрагменти берега озера iз цiлком рiзними сценами, але завжди видно щось на протилежнiм боцi, а в самому кiнцi пiдняти якось камеру над озером, щоб показати, як довкола озера вiдбуваються одночасно несумiснi речi. Ну i спробувати досягти такоï вiдiрваностi, як погляди жiнки, дiвчинки, чоловiка. Поïзд в'ïхав у мiсто, i Памва пiшов у вагон забирати своï речi. Вiн у двадцять п'ять рокiв думав, що запiзнав уже всi основнi структури життя, що далi вони почнуть просто повторятися, звичайно щоразу трошки iнакше, але нiчого принципово нового вже не вiдбудеться. Однак з того часу i дотепер жити ставало все цiкавiше.

Висновки У творi Т. Прохаська вiдтворена фiлософiя часу, митi, вiчностi. Герой у повнiй мiрi вiдчуває життя, його наповненiсть, рiзноманiтнiсть виявiв. Вiн: очевидно, людина творча, усе намагається перекласти на музику, навiть латинський покажчик рослин, якими зацiкавився. Памва самодостатнiй, самотнiсть для нього — як благо iснування особистостi. Разом iз тим вiн щирий, вiдкритий до людей i здатний сприймати всi вияви життя.

Метки Вiд чуття при сутностi (уривок), ТАРАС ПРОХАСЬКО, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ПРОЗА, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
ВIд чуття при сутностI (уривок)


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация